То було давно. Він покидав своє село. Йому стелилась дорога далека. Його чекали життєві переміни . Щоб віддати шану рідному порогу, перед тим, як вирушить в дорогу, він в оселю батьківську зайшов. Пригорнув до грудей стареньку неньку. Втішав, як міг. Зайшов батько. Втомлено присів на ліжко. Почалась сумна розмова. Батьки не хотіли його відпускати, та знали - настала пора. Та пора, коли пташенята вилітають з рідного гнізда. Він дивився, як плаче мати, як батько нишком змахнув непрошену сльозу. Час біг непомітно. Потрібно було вирушати в дорогу. Батьки вийшли за ним, щоб провести.
Всі слова вже були сказані. Наостанок, коли прощались, батько протягнув йому невеличкий, тонесенький пакуночок.
- Що це? - запитав син.
- Яблунька.
Син запитливо поглянув спочатку на пакунок, потім на батька.
- Посадиш на згадку на новому місці, - батько трохи помовчав, - там, де долю свою знайдеш.
Вони обнялись на прощання. Ненька все не могла розімкнути обіймів. Вона наче боялась відпустити його самого в світ. Син пішов. Він віддалявся все далі й далі. Вони дивились йому у слід. Він не обертався. Ніс обережно яблуньку. Йому здавалось, що на ній ще залишились материнські сльози…
* * *
З тих пір пройшло вже чимало літ. Йому багато чого довелось зазнати в житті. Та прийшов той час, як не стало батька. Було дуже сумно. Він лише тепер зрозумів слова: «Так завжди буває, як залишить хтось нас, тоді його нам не вистачає». Хотілося б повернути все назад, та пізно, не можливо. Батько пішов назавжди з цього світу, залишивши душевний щем і образ свій, сердечний біль і неспокій.
Та життя котилося далі. Проходили дні, роки. Батьківський дарунок -яблунька, все підростала. В житті чоловіка були і успіхи, і невдачі, і радість, і сум. Бували часи, що мало не плакав, така тяжкість на серці лежала від людських образ. Та він мовчки терпів і в собі десь гамував біль. Коли вже було зовсім несила, поспішав до яблуньки. Там, торкаючи ніжно, тонесенькі віти, ніби, із батьком, у роки дитячі, вів розмову, і виливав йому душу.
Листочки дрібненькі на вітру тремтіли, тягнулись, горнулись до нього, і щось шепотіли. Щось лагідне й сумне, і добре нараз. Й здавалось йому, що батько тут, поряд з ним. Що, як і в дитинстві, він обережно витирає його рясні сльози.
* * *
Ми не можемо передбачить своє життя. Не можемо загодя скласти плани що до нього. Так і в його долі сталися зміни. Колись, давно, залишивши батьківський дім, тепер він змушений був покинути і другий дім. Та покидаючи його, він був вже не сам, а з коханою дружиною і дітьми. А яблунька та, батьківський дарунок, залишилась там, на новій-старій землі. З нею він залишив і серця частинку, і спогади в ньому – сумні.
Життя тривало… На крутих поворотах долі його і далі нещадно кидало, то вгору, то вниз. Не раз завдавало і радості й болю, і несло вперед, як колись. І знову у серце вселялась тривога, збороти якої не завжди хватало сил. Якраз у таку пору почув він про Бога. Що Він всіх нещасних таких полюбив. Що Господь в цьому світі, залишив Своє Слово, щоб люди по Ньому жили… Тепер для нього Воно стало із ліків – найліпшим. Тепер, яка би не була скрута, із Божим Словом, як із цвітом, і білим, і чистим, неначе із Самим Ісусом Пречистим, приходив він на зустріч. Те Боже Слово і зараз, як яблунька манить його, і різні життєві залічує рани. Тепер, із Ним, він серцем відпочиває. Він відчуває тепер, як над ним розпростерлися Божії віти. У їх тіні він зустрічає те, чого йому так бракувало - і ласку, і любов, і добро, і відраду, і спокій, і мир, і добру пораду, і віру й надію, і впевненість – в вічнім житті!
Мучинский Николай ,
Тернополь, Украина
Женат. Двое дочерей.Собираю разные удивительные истории-свидетельства, которые случаются с нами в реальной жизни ибо Господь творит чудеса и по сей день. С Божьей помощью пишу по них рассказы, в основном на украинском языке. Есть и небольшая часть рассказов надуманных. Они из личных наблюдений и рассуждений, или сотканы из нескольких историй.
Божих Вам благословений! e-mail автора:ilkivkolja@i.ua
Прочитано 6458 раз. Голосов 2. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Дякую вам. Гарне оповідання. Здаесться, біографічне... Комментарий автора: Дякую!
Ви вгадали.Напевне з роками я роблюся лінивим, бо це був вірш, а я щоб довго над ним не сидіти і підправляти перевів його в прозу.
Yevgeniya Nyemchik
2010-10-09 23:47:41
Всё правда!Что имеем-не храним,потерявши-плачем.Один Бог нас может успокоить и спасти.Вера -наша сила жить дальше....Бог с вами. Комментарий автора: Спасибо!!!
И десять карет... Продолжение 6. - Eвгения Игнатьева (псевдоним) Это ремарка для тех, кто сомневается: написать отзыв или нет. Пожлалуйста, напишите. Вещь пишется, и мне важно знать, что думают и чувствуют читатели по мере развития сюжета, какая реакция на резкие повороты. То, что вы читаете, это черновик, конспект, он будет дорабатываться, хотя бы потому что все издатели хотят больше страниц. Каждый вам отзыв мне очень нужен, даже отрицательный.
Спасибо